1.
Бузька прокинулася від пронизливого виску у поєднанні з відчуттям, що на сьогоднішній день нею випробуване вже все. Лякали обидва компоненти.
Виск належав карликовому собачці пана Круші. Почувши його вперше, вона була ладна бігти доповідати (кому? на всім березі – жодних служб, які б керували бодай чим у житті мешканців приморської смужки), що пан з третьої хати скраю знущається над тваринкою. Чайник на неї ставить чи що. Чи змушує вставляти ковдру до підковдри.
Але нє. Той собачка просто вітався так із кожним новим днем, зазначаючи, що живий, сповнений пасіонарності вщерть – та попісяв. Нормалє, ромалє, сьома ранку, сонце в серпанку, собачка пана Круші волає на розрив аорти у четвертій октаві.
Відчуття випробуваності всього було новішим і пахло мов свіжозрізана стеблина.
Бузька вже рік жила на Совиному Узбережжі, щовечора віталася із чорнобородим власником кафешки «Йокеро» під очеретяним дахом (і вже 52 рази зніяковіла похвалити ожинове вино і зазнайомитись), має картку постійного клієнта крамниці «Кар-рамба» (на вивісці – бадьорий папуга з кошлатим піратом на плечі, всі ми тут незвичайні істоти)…
…І кожного ранку, прокидаючись, вона підповзає до Гроту Без Дроту і занурює туди правицю, аби подивитися, чи не поклав бува туди що-небудь Світелко.
Він іноді кладе. Одного разу там трапився справжнісінький коробочний зомбі. Іншого – пасся досить дружній мурахоїд. Іноді у гроті тремтіла пісенька про довгий відтинок часу, протягом якого не було спостережено чиєїсь посмішки.
Усе це Бузька ретельно складала собі досередини. І воно там сиділо тремтіло. Мерехтить і міниться, іноді піниться. Під час припливів взагалі копець. Ніжність така напливає, що серце стає і стоїть де стояло – а це воно з якогось дива робить ув горлянці. Малофункціонально.
Бузька теж вантажить до того грота усе, що їй трапляється. То дружній шарж на собачку пана Круші. То світлинку. Як ось знимку західних променів поміж листям даху «Йокеро Кафе». То свіжу риму до слова «пірат» – «прихований соціопат». Ну геть усе.
Світелко іноді зазирає, іноді забирає. Чи ховає кудись – невідомо, бо до своєї хати він жодного разу не запросив, чайник гріє під грушею на вогнищі.
2.
Коли мушлі, совокоти, серветки, парасольки, какави, канави, червоні цибулини, рододендрони, бузки, хоральні цвіркуни, жовті хвости та інші артефакти переповнили Бузьку по вуха, вона сповнилася певності, що з цим тре зав’язувати.
Не можна було складати всі яйця до одного кошика. Бо в тому кошику весь час вилуплювалися крокодильця та летіли собі низенько ген за обрій. Вона стомилась їх проводжати. 52 хусточки зносила машучи – це вам не собачка чхнув.
Бузька зав’язала. Потім ще одним вузликом, міцненько. Віднесла до берега, шубовснула в хвилі. Довго намагалася відчепити, втопити і розчинити. Вилізла засапавшись і результату не зрозумівши. Ніби й не висіли на ній нині тонни артефактів, але шкіра свербіла, а в очу щось блимало. «Чи не пішло всередину», – занепокоїлась Бузька. Але ж вона зробила все, що могла…
Так от, коротше кажучи, вона ще 52 разів зробила все, що могла, щоб розпочати життя, не залежне від Світелкових проявів та примхів.
Не можна ж так. Ідеш по воду – зазираєш до гроту. Ловиш рибу – подумки ловиш щось в тому гроті. Пиєш ожинове – малюєш на листяній серветці щось туди. Вкладаєшся вже спати – аж ні, посоваєшся з годинку і ще раз профілактично злазиш до того гроту, хай йому грець. Ну хвороба якась тропічна, скоро витимеш на місяць тридцять разів на місяць в терцію з унікальним собачкою.
«Ти маєш розвивати і нарощувати в собі Бузьковість… Бузєчність… Бузізм!» – повідомила Яська з Будинку Хвістот. Хвістоти сумлінно закивали вовняними кудлатими хоботами.
Бузька взялася розвивати.
3.
Спочатку Бузька розвилася так, що запросила до себе якогось рибалку. Вона навіть не розчула як його звати – нашо, коли тепер усе в її житті переміниться, буде багато цікавих риб і ексклюзивної уваги. Рибалка був дуже ґречним, дуже мило їв гречку – і Бузька копець розчулилася… вигадуючи, як же вона пояснить йому, що більше можна не заходити. Втім, він спробував зайти лише за місяць. Бузька помилувалася його силуетом при повному місяці, потім згадала, що треба було щось вигадати. Далі вилізла з гречки і урочисто налила сама собі трохи горілочки. Наступного дня побачила на стіні галочку. Зрозуміла: вона все зробила…
Далі в ній розвилася телепатія. Тепер вона розуміла, що відчуває чорнобородий, коли власноруч латає дах після повені. Що думає власниця крамниці «Кар-рамба» про Крушевого собачку, а той про неї. Ба більше – вона їх розуміла. Ще страшніше – почала з ними це обговорювати. Була в шоці від так не властивого Бузьці. Але такого, що теж було Бузізмом. Ближче до п’ятниці зловила себе на спробах ловитви Світелкових думок. Перелякалась, запірнула кудись, довго відхекувалась. Після того відлежувалась.
«Ні, це розвивати небезпечно. Тре терміново звивати».
Звинувши телепатію, Бузька рушила в мандри узбережжям. Їй трапилися два зачакловані острови, гори, вкриті малиною і афинами, а також опівнічні сирники та білий конячка. Бузька копець пишалася тим, як вона не відправляє до гроту про всі ці дива нескінченні зведення.
А відправляє лише скінченні.
4.
«Ну хвороба якась тропічна», – подумала Бузька і впала. Мала температуру близько ста сорока в тіні. Залізла в тінь, заникалась. На краю свідомості вищав собачка, шурхотіли хвістоти, пролітали крокодильця.
Ніц не хотілося.
Тіньова економіка Бузьчиного помешкання дозволяла вживати підніжні корми. Іноді їх примножували ніжні сусіди. Співчутливо теліпалися біля печі. Не хотілося їх теліпатірувать. Не хотілося планувати нові зачакловані острови. Не хотілося розвивати, нарощувати, тремтіти, їсти, пити, спати, жити. Чи останнє дійсно продовжувало відбуватися – Бузька не була аж так певна.
Зведень Світелкові не хотілося. Чи хотілося? Важко було зрозуміти, коли в очу блимали риби, стрибаючи в гречку, а місяць вив на собачку.
Однієї ночі, коли корми були остаточно з’їджені, Бузьці стало так зле, що серце стало. Стало, роззирнулося, пхекнуло. «Зла мені не вистачає», – повідомило. «Хай тобі грець», – нашось додало вже зовсім не зрозуміле.
Коли стукнула північ, Бузька стукнулася гарячою головою об дах і виявила себе однією рукою в гроті. Там щось світилося. Звало визирнути за двері. Бузька визирнула і їй запаморочилося остаточно і прям копець.
Уранці вона спробувала зрозуміти, чи вона є Бузька, якій наснилося, що вона всю ніч без перерви виключно те робила, що провалялася, провалившися носом у Світелковий лікоть, чи вона якесь грьобане Чжуан-Цзи, яке не здатне второпати свою роль у харчовому ланцюжку.
«Я прокололася, мов кулька, або Штірліц, або два в одному».
«Принаймні, на сьогоднішній день мною було випробуване геть усе», – підсумувала Бузька. Включаючи психоделічний досвід, а шо. Чжуан чи там Хуан, ми на Совиному теж істоти незвичайні.
Крушевий собачка завищав в терцію її думці.
5.
«Геть усе, геть усе», – повторила Бузька. Температура їй впала до нуля на сонці, а на серці був такий стан, що здавалося – маєш усе зрозуміти, усе узбережжя, не кажучи вже про окремо взяту хвору потвору.
Вона віддала Світелкові всі свої артефакти. Вона їх змила. Вона замінила Світелка цілим світом. Вона напхекала на нього і начхала. Що вона відчувала?
Що сонце в серпанку. Собачка на променаді. Фарба у бороді кафешного власника. Що приплив приплив. Що крокодилець промайнув. Що хвістота напнула хобота. Що розпочинається чайник.
Осягнути все це було неможливо й далі. Хоча від людини, яка зробила все в світі, можна було б очікувати. Бузька почувалася як лялечка, яка вже вилізла з свого тунелю, приготувалася напнути крила – аж тут ніц не лізе з тебе, а ти тільки втупивсь у якісь єрогліфи, з прівєтом Чжуан-Цзи.
Ну добре. Єрогліфи теж діло. Бузька вмочила пальця в ожинове вино і накарябала на очеретяному листкові:
«Бузька прокинулася від пронизливого виску у поєднанні з відчуттям, що на сьогоднішній день нею випробуване вже все».
Якими будуть подальші слова, вона й гадки не мала.
Залишити відповідь